Чернівецька районна санітарно-епідеміологічна. Екскурс в історію.
Основною функцією служби державного санітарного нагляду першого рівня управління якою була Чернівецька районна санітарно-епідеміологічна станція, є вирішення оперативних завдань здійснення санітарного нагляду та виконання протиепідемічних заходів, направлених на забезпечення в районі оптимальних умов життєдіяльності і зниження рівня інфекційних та неінфекційних хвороб, мінімалізації шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я.
На виконання покладених на службу функцій, мають певний вплив безліч факторів соціально-економічного, матеріального, кадрового, методичного та інтелектуального забезпечення. І базуються вони на певних закономірностях та принципах, в тому числі традиціях розвитку та становлення служби державного санітарного нагляду певного регіону.
Історія Чернівецької землі сягає своїм корінням у давнину віків. В перше десятиріччя XX ст. в селищі Чернівці побудовано земську лікарську дільницю. Саме з цього часу започатковує свою історію медицина району. Тодішня лікарська дільниця розміщувалась на території сучасної Чернівецької середньої школи. В штат дільниці входило 2 фельдшери, 1 лікар, кілька санітарів та одна одиниця "службового транспорту" - виїзний кінь. Лікарська амбулаторія обслуговувала округу де мешкало понад 70 тисяч чоловік.
Не випадково що в Чернівцях та в сусідніх селах поширювались інфекційні хвороби. Проте, що інфекційні хвороби забирали значну кількість населення свідчать дані, що були надруковані в щорічному "Обзоре Подольськой Губернии", де ми дізнаємося про відсоток осіб, що померли від окремих хвороб відносно загальної кількості тих, що захворіли. Так в 1901 році померло 10% хворих на дизентерію, в 1905 році - 13%, з захворівших на дифтерію померло відповідно 31% і 34%, черевний тиф 14 % і 12%. Всього в цьому звіті згадується понад десяток назв інфекційних хвороб від яких страждало населення. У цьому ж звіті вказано, що в Могилів-Подільському повіті (до складу якого входила територія сучасного Чернівецькою району) бушувала епідемія холери, і цією епідемією було охоплено 38 населених пунктів з населенням 36 тисяч чоловік. Із 1078 захворілих на холеру помер майже кожен другий. Найбільш потерпали села Борівка, Моївка, Бабчинці.
Не менше страждало населення від захворювання на черевний тиф, дифтерію. Історія Чернівців зберегла той факт, що на черевний тиф захворів, а згодом і помер особистий лікар місцевого поміщика Мар'ян Рафаловський, який лікував також і селян, тому користувався неабиякою повагою односельців. Після його смерті вдячні чернівчани на власні кошти поставили йому пам'ятник на католицькому кладовищі, який зберігся до теперішнього часу.
Крім лікарської дільниці було ще декілька вільно-практикуючих лікарів, проте лікуванням вони займались в основному багатих та заможних громадян. Виявленням і лікуванням хворих на пошесті (інфекційні хвороби) в містечку лікарі займалися від випадку до випадку.
Статистика також засвідчує, що санітарний стан містечка на той час був постійно важким, через відсутність вигрібних ям, водопроводу, велику скупченість населення, низький рівень санітарної культури та освіти. На санітарний стан селища, багато в чому мав вплив демографічний склад мешканців населеного пункту, адже серед його жителів майже 25% були євреї, з їх специфічним соціально-побутовим устроєм. Єврейська община багато в чому визначала і економічний стан району, де в основному переважали дрібні підсобні промисли по пошиву одягу, переробці тваринної сировини, торгівлі, та наданні побутових послуг. Саме цим багато в чому і пояснюється відсутність великих промислових підприємств в районі і до теперішнього часу.
Тяжким випробуванням для медицини району стали роки початку Першої світової війни, та перші по-Жовтневі дні. Частина медиків та майна було мобілізовано до армії. В 1917-1918 роках лікарня повністю була спустошена, медичних працівників в містечку не було жодного, за виключенням окремих санітарів, військових формувань та біженців, які тимчасово зупинялись в населеному пункті, переміщаючись від станції Вапнярка до Могилева-Подільського.
В 1919-1920 роках по Поділлю грізною хвилею пронісся висипний тиф. Тільки в 1921 році він пішов на спад, з 1919 року лютувала епідемія натуральної віспи. Розуміючи складність ситуації в березні 1919 року в губернії створюється відділ охорони здоров’я, який керував роботою всіх медичних та санітарних установ на Поділлі. В 1920 році, зі створенням в повітах губернії надзвичайних санітарних комісій, а у волостях та селах волосних санітарних комітетів та сільських санітарних комітетів, фактично відбулося розмежування санітарно-профілактичних та лікувальних функцій.
В цей час райздороввідділи по програмах, що були затвердженні директивами народного комісаріату охорони здоров’я, організували робітничі санітарні курси, через які проходили представники фабрик, заводів та установ. Серед найбільш здібних слухачів відбирались санітарно-житлові інспектори, тобто було покладено початок інституту громадських санітарних інспекторів. Завідував лікарнею на той час лікар Хайдаміров, його помічником був фельдшер І.Баранов, акушеркою О.Дідик.
Звичайно, санітарного лікаря в містечку на той час ще не було, тому всі питання профілактики інфекційних хвороб, їх виявлення та лікування лягли на плечі лікарів районної лікарні.
Разом з тим в містечку та районі накопичувалось все більше і більше проблем, для вирішення яких потрібно було втручання саме санітарних лікарів. За цей час в районному центрі вже будувався хлібзавод, інкубаторна станція, в с.Борівка діяла ґуральня, будувався цукрозавод в с.Моївка. В селі Березівка та Чернівці були збудовані дитячі ясла на 30 дітей в кожному, які на той час також входили до системи охорони здоров'я. З адміністративною реформою 1923 року проходить і реформа в системі охорони здоров'я, в тому числі і санітарної служби, в цей час в районному центрі почав працювати санітарний інспектор, в обов'язки якого входив нагляд за санітарним станом територій.
У 1925 році постановою РНК УРСР були затверджені структури і штати окружних інспектур охорони здоров'я. Оскільки Чернівецький район входив до Могилів-Подільського округу, санітарний лікар був і в складі Чернівецького райздороввідділу. Як вказувалось в звіті про мережу санітарно-профілактичних установ Могилів-Подільського округу за 1925 рік, санітарні лікарі були в Барському, Лучинецькому та Чернівецькому районах. В цей же час, для боротьби з інфекціями в округах створюються Надзвичайні комісії по боротьбі з епідеміями.
За пропозиціями комісії, планувалося відкриття в усіх округах інфекційних бараків, в Чернівецькому районі такий барак відкритий був в с.Борівка, що за 10 км від населеного пункту. За бараком закріплювалось 4 санітари та 4 медичні сестри з відповідним обладнанням. Для проведення дезінфекційних заходів при районній лікарні обладнувалися примітивні сірчані дезустановки, використовувались також гідропульти і розпилювачі.
З скасуванням окружного поділу України, містечко Чернівці стало районним центром. З 1931 року в Україні розпочинається юридичне оформлення санітарно-епідеміологічних станцій. Одна з таких і надавала санітарно-профілактичну допомогу жителям Чернівецького району.
В 30-х роках, спостерігається значний ріст рівня надання медичної допомоги населенню України, в першу чергу це пов'язано було з тим, що медицина перейшла на державне утримання. В цих же роках відбувається юридичне та соціальне визнання служби державного санітарного нагляду, як такої.
Окупація Чернівецького району німецько-фашистськими загарбниками в 1941 році в липні місяці призвела до масового знищення населення району і в першу чергу її єврейської частини. Масові розстріли євреїв відбулися в селах Борівка, Мазурівка, Моївка, Чернівці. Пам’ятний знак на місці розстрілу євреїв встановлено в смт Чернівці.
В 1941-1942 рр. окупаційною владою організовуються єврейські гетто. Через значне скупчення людей, антисанітарію, хвороби, в подібних гетто загинуло дуже і дуже багато громадян.
Постійні епідемічні загрози змушували румунську адміністрацію вживати попереджувальні заходи. Такі протиепідемічні заходи проводились в основному силами військових лікарів румунського війська, проте до цієї справи залучались і довоєнні фахівці. В Чернівцях до цієї справи був залучений фельдшер І.Баранов, який залишився на окупованій території.
Військові лікарі змушені були визнати жахливі умови перебування євреїв в гетто, а основною причиною масових захворювань визнавали недоїдання, голод, та недотримання санітарних вимог. Румунська адміністрація, в першу чергу боялася, що епідемія інфекційних хвороб в гетто перекинеться на солдат діючої армії, тому змушена була облаштувати лікарняні установи. Було відновлено таку лікарню і в Чернівцях, та селах району Борівка та Бабчинці.
Профілактичні заходи передбачали дезінфекцію приміщень, взяття проб води, виявлення вогнищ інфекційних захворювань та ізоляцію хворих. Проводилась також вакцинація адміністративного персоналу проти тифу. Обмежувався контакт цивільного населення та військових. До виконання медичних заходів залучались навіть жандармські частини румунської армії.
В березні 1944 року Чернівецький район було звільнено. До початку 1945 року в містечку було відновлено роботу місцевого водогону, побудовано 2 лазні, розпочато регулярну санітарну очистку містечка та населених пунктів району, побудовано хлібзавод, відновлено роботу цукрозаводу, ряду інших підприємств. Точно встановити дату відновлення роботи районної санітарно-епідеміологічної станції не вдалося через відсутність архівних матеріалів, проте із слів жителів районного центру, це відбулося в 1945 році.
В архіві за 1949 рік збереглася статистична звітна форма №36, де вказуються, що Чернівецька районна санітарно-епідеміологічна станція є ІІ категорії, в склад якої входить санітарно-бактеріологічна лабораторія, дезінфекційний загін та пастерівський пункт. Всього в штаті СЕС передбачено 2 посади лікарів, та 6 посад середнього медичного персоналу, 1 санітарка та 3,5 посад адміністративно-господарського персоналу. Станом на 01.01.1949 року в СЕС працювало 13 осіб. Головним лікарем СЕС була Рогуляк В.І., випускниця Вінницького медичного інституту 1948 року. Для виїзду в села району в розпорядженні СЕС було 2 пари коней, легкова машина (OPEL Kadet). Для проведення протиепідемічних заходів була душова установка АДУ-1, 7 гідропультів, 2 розпилювачі, 2 автомакси, досить непоганим є забезпечення дезінфекційними камерами.
В звіті заврайздороввідділом Бурковської О.В. вказано на наявність в районі 15 дезінфекційних камер, з яких 13 були стаціонарними.
Про нестабільність епідемічної ситуації в районі в той час свідчать дані про інфекційну захворюваність, в 1948 році було зареєстровано черевного тифу 33 випадки, паратифу - 16 випадків, висипного тифу – 24 випадки, дифтерії – 114 випадків, було зареєстровано 199 випадків малярії, в тому числі 60 випадків свіжих.
В 1950 році епідемічна ситуація в районі практично не змінилася, через що Чернівецький район заслуховувався на засіданні Вінницької обласної протиепідемічної комісії 25.09.1950 року. В постановчій частині рішення комісії вказуються основні причини нестабільного епідемічного стану в районі та шляхи його стабілізації.
В звітах за 1950 рік по протиепідемічних заходах в розділі щеплювальної роботи ще відображаються щеплення проти натуральної віспи – 2509 щеплень, черевного тифу – 3910, туляремії – 9404.
В 1951 році Чернівецьку районну санітарно-епідеміологічну станцію очолила Сапожнікова Шева Марковна.
В 50-х роках спостерігається значне покращення епідемічної ситуації в районі. В першу чергу дякуючи наказу міністра охорони і здоров’я України Медведя Л. №188 від 06.04.1950 р. "О работе сельских врачебных участков по предупреждению инфекционных заболеваний", де викрито основні причини виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань на первинному рівні та визначені шляхи їх здолання.
Вже, в статистичних звітах за 1959 рік відмічається, що в районі повністю ліквідовано захворюваність на висипний тиф та мають місце тільки поодинокі випадки черевного тифу, захворюваність на туберкульоз зменшилася у 8 разів, не було випадків трахоми, в 10 разів зменшилась захворюваність на дифтерію. 50-ті роки минулого століття, взагалі характеризуються як період покращення стану охорони здоров’я, підвищення культурного та матеріального стану населення, про що є документальні свідчення. Районна газета за 1957 рік писала про це наступне:
Наприкінці 50-х років в районі діяли 2 структури, що відповідали за санітарно-епідеміологічний стан території. Це районна санітарно-епідеміологічна станція та санепідвідділ районної лікарні, які в 1960 році склали одне ціле - районна санітарно-епідеміологічна станція. На посаду головного лікаря районної СЕС було призначено Гольдмана Саула Абрамовича (і щоб ніхто не здогадався : автор цього сайту (chernivtsi-vin.com) в 1994 році купив квартиру - фактично частину будинка - у Гольдмана С.А., який у цьому ж році виїхав на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки).
Слід відмітити, що саме при лікарі Гольдмані С.А. сформувався колектив районної санітарно-епідеміологічної станції. На зміну довоєнним медичним працівникам приходили добре підготовлені медичні працівники післявоєнних випусків, серед них санітарний лікар Пустильник Б.Х., помічник епідеміолога Гусак Н.Д., досвідчений дезінструктор, який працював на цій посаді до кінця 80-х років Павлик І.Т., помічник епідеміолога Пижук Є.М.
Кінець 50-х та початок 60-х років для медичної служби району буди найсприятливішими. Будувались лікувальні заклади. В нове приміщення перейшла районна санітарно-епідеміологічна станція :
Велась робота по розбудові фельдшерсько-акушерських пунктів, дільничих лікарень. Слід відмітити в цьому значну заслугу головного лікаря району Марцинковського Леоніда Тимофійовича, якого і до теперішнього часу в районі пам’ятають і відносяться з великою повагою та любов’ю.
Дякуючи зусиллям Марцинковського Л.Т. та його послідовника Корнєва О.С., Чернівецький район в даний час має сучасну центральну районну лікарню. В приміщені лікарні в той час розміщалася і районна санітарно-епідеміологічна станція. ЇЇ головним лікарем залишався Гольдман С.А.
В 1962 році Чернівецький район було приєднано до Могилів-Подільського, що спричинило занепад селища та окружних сіл, занепадала і медицина району. Призупинилося будівництво поліклінічного відділення центральної районної лікарні, ліквідовано районну санітарно-епідеміологічну станцію.
Від Чернівецької районної СЕС залишилося тільки епідеміологічне відділення Могилів-Подільської районної санітарно-епідеміологічної станції в складі 5 осіб : лікаря, 2 помічників епідеміолога, лаборанта та дезінфектора. Проте, саме в цей період і на долю саме цих працівників випали важкі випробування по забезпеченню санітарно-епідеміологічного благополуччя. Саме в цей час в 1965 та 1975 роках район відчув на собі 2 резонансних спалахи інфекційних хвороб, на яких є сенс зупинитися.
Спалах захворювання на дезинтерію мав місце в с.Мазурівка. Захворіло більше 150 осіб. Це був спалах дезинтерії з типовим водним фактором передачі. Причиною стало вживання забрудненої води сільського водогону. В перші 2 доби спалаху до лікарні потрапило більше 100 осіб, поступали вони вкрай тяжкому стані, надзвичайно зневоднені. Медичні працівники району, які брали участь в наданні медичної допомоги хворим свідчать, що окремі пацієнти за добу втрачали понад 10 кілограм ваги. В інфекційному відділенні районної лікарні до теперішнього часу збереглися ліжка-кушетки, в яких були вирізані отвори.
В епідеміологічному розслідуванні випадку, брали участь фахівці районної санітарно-епідеміологічної станції, обласної СЕС Дунайський В.Б., Барський Г.Ф., спеціалісти з м.Києва. Як з'ясувалось, причиною виникнення спалаху стало попадання до водогінної мережі селища вмісту вигрібної ями, яка знаходилася поруч з мережею. Дякуючи зусиллям медичних працівників, своєчасності проведених протиепідемічних заходів, вказаний спалах був ліквідований, ніхто з постраждалих не помер, винні понесли відповідні покарання.
В 1975 році спалах інфекційного захворювання кишкового характеру виник в с.Моївка. Кількість постраждалих становила більше ста осіб. Вказана інфекція характеризувалася надзвичайно високою контагіозністю, адже в першу добу захворіло понад 70 осіб. Клініка хвороби нагадувала перебіг холери, через що в населеному пункті було введено карантинні заходи. В межах населеного пункту було облаштовано пересувний інфекційний госпіталь. Працівники районної та обласної санітарно-епідеміологічної станції проводили масові дезинфекційні, дератизаційні та дезисекційні заходи. Працівники служби працювали у вогнищі без виїзду. Активну роботу по ліквідації спалаху проводили фахівці обласної СЕС Солодарь, Безшейко.
У решті-решт спалах був локалізований та ліквідований, і обмежився одним селом.
В результатах діяльності урядової комісії, яку очолював академік, головний інфекціоніст України Угрюмов Г.П., вказувалось, що збудником хвороби у вказаному населеному пункті була вірусна інфекція, яка передавалася повітряно-крапельним, контактним шляхом, мала короткий інкубаційний період, швидко приводила до появи імунітету. Фактично це був спалах ентеровірусної інфекції в окремому населеному пункті. Цьому, як вказують фахівці, посприяло те, що забір сільського водогону розміщався поряд з технічною водоймою Моївського цукрозаводу і під час роботи останнього температура води в ньому досягала 35-37°С.
В 1991 році Чернівецьку районну санітарно-епідеміологічну станцію як одиницю первинного державного санітарного нагляду було відновлено. В той час населення району складало 34 тис. осіб, відповідно СЕС була ІІ категорії. З 2006 року зі зменшенням кількості населення до 27 тис. осіб, установу переведено в ІІІ категорію. Спадщина дісталась неабияка. Служба розміщалася в одній пристосованій кімнаті, не працювали лабораторії, не було фахівців. На первинному етапі займались і будівництвом, і підбором та підготовкою кадрів. При цьому проводили необхідний санітарно-епідеміологічний нагляд. В районі збереглася тенденція щодо комерціалізації торгівлі, в основному за рахунок невеликих торгових закладів торгівлі вроздріб. Зовсім припинили своє існування заклади громадського харчування. Реорганізація сільськогосподарського виробництва призвела до погіршення умов праці більшості трудівників, збанкрутіли та припинили своє існування сільськогосподарські товариства.
Велике значення в профілактиці внутрішньо-лікарняних інфекцій, в тому числі кишкового характеру має бактеріологічне обстеження хворих, дітей до 3-ох років та інших осіб, що лікуються в стаціонарах лікувальних закладів. Потрібно відмітити, що за останні роки цей показник значно поліпшився, якщо в 2007 році таких осіб було обстежено 89%, то в 2008 році всі хворі які підлягали, були бактеріологічно обстежені. Центральна районна лікарня за проведені дослідження розрахувалася в повному обсязі.
З позитивної сторони слід відмітити, що в 2009 році в центральній районній лікарні введено в експлуатацію стерилізаційну, відремонтовано стаціонарну дезінфекційну камеру, що значно знижує ризик виникнення внутрішньо-лікарняних інфекцій.
Характеризуючи санітарний стан території району, можна оцінити його як задовільний. В районі відсутні промислові підприємства, об’єкти інтенсивного забруднення оточуючого середовища, великі автомагістралі. Проте, досить актуальними залишаються питання водопостачання, водовідведення та санітарної очистки населених пунктів.
Більшість населення району користується водою з індивідуальних та громадських криниць. Сумісними зусиллями служби та територіальної громади смт Чернівці вдалося відновити роботу бригади по облаштуванню і ремонту криниць. Всього в 2009 році проведено капітальний ремонт 111 криниць, із них 65 криниць за громадські кошти, що майже на третину більше, ніж в минулому році. На жаль через брак коштів вказана бригада використовується не на повну потужність, і змушена працювати в сусідніх районах. Силами дезвідділу СЕС проведено знезаражування 193 криниць. Не дивлячись на вжиті заходи вода криниць все ще продовжує бути епіднебезпечною в 12% відібраних проб.
Спеціалісти СЕС, разом з працівниками ДАІ здійснювали постійний контроль за роботою автотранспорту по якості викидів двигунів. Вживались сумісні попереджувальні та адміністративно-запобіжні заходи.
Основним критерієм безпеки харчових продуктів, безумовно залишається їх епідемічна безпека. По даним моніторингу якості харчових продуктів по мікробіологічним показникам встановлено, що продукти харчування, які досліджувалися бактеріологічною лабораторією СЕС, епідемічно небезпечні в 12%, що перевищує обласний показник, цьому безумовно сприяло те, що більшість харчових продуктів в район доставлялися децентралізовано, в районі відсутні бази оптової торгівлі продуктами харчування, порушуються вимоги санітарних норм при транспортуванні, і звичайно ж цьому сприяють порушення санітарно-протиепідемічних вимог при зберіганні та реалізації продуктів харчування.
